Карітас Європи: на Сході України люди живуть і працюють в умовах забутої гуманітарної кризи

Карітас України представляє переклад публікації Томаса Хакля, координатора національної програми з надзвичайних ситуацій Карітасу Румунії та член гуманітарної групи дій Карітасу Європи, що була розміщена на офіційному веб-сайті Карітасу Європи та стосується збройного конфлікту на сході України. Переклад здійснено без додаткового редагування з оригіналу.

В рамках нашого візиту до колег з Карітасу України в середині травня 2018 року, ми побували в буферній зоні на Сході країни, біля непідконтрольних Україні територій (як їх ще називають «Донецька Народна Республіка» та «Луганська Народна Республіка»). З 2014 року це осередок збройного конфлікту в середині Європи. За останні роки сотні тисяч людей покинули цей регіон, але більшість місцевих досі живуть в буферній зоні. Навіть якщо офіційно проголошено про припинення вогню, обстріли між українською армією та сепаратистськими військами в реальності продовжуються майже кожен день.

Відповідальним за питання безпеки іноземних гостей в зоні ведення бойових дій був Максим Скрипаль, менеджер з безпеки Карітасу України, він дуже серйозно ставився до своєї роботи та постійно контактував з місцевою владою.

Весь персонал Карітасу, що працює в цьому районі, регулярно проходить навчання з питань безпеки та надання першої невідкладної допомоги, всі співробітники завжди дотримуються чітких протоколів безпеки. Виконання спеціальних процедур безпеки не полегшує роботу команди Карітасу (наприклад, під час роботи в цьому районі завжди потрібно вдягати важкі бронежилети), але це рятує життя.

Наша перша зупинка – Мар’їнка, маленьке містечко, розташоване лише за сотні метрів від контактної лінії між українськими та непідконтрольними державі територіями. Тамара, одна з бенефіціарок гуманітарної програми Карітасу України, чекає нас перед власним будинком. В 2016 році в будівлю поцілила міна. Роки потому Тамара намагалась відремонтувати своє помешкання за підтримки Карітасу.

“Вдень тут тихо, але ввечері знову починається стрілянина та мінометний обстріл”, – каже вона. Принаймні, збройні угруповання на іншій стороні фронту більше не руйнують місто, як це було в перші роки конфлікту. Але час від часу міни та снаряди пропускають свої цілі та влучають в житлові райони. За останні роки в Мар’їнці загинули 42 цивільних особи, а 120 людей отримали поранення.

До війни Тамара, як і багато інших мешканців району, працювала в Донецьку, що знаходиться всього в декількох кілометрах від Мар’їнки. Зараз вона більше не має роботи, оскільки Донецьк знаходиться по інший бік фронту. Тамара та її сусіди залежать від підтримки уряду та гуманітарної допомоги, до якої входять продовольчі набори та паливо.

В іншому районі Мар’їнки ми відвідали Галину (84 роки) та її доньку Людмилу (48 років). Їх будинок знаходиться всього за 400 метрів від лінії вогню. Обидві жінки мають інвалідність, їм дуже важко залишити свій будинок чи спуститись до підвалу в разі ворожого обстрілу. В дім двічі поцілили снаряди, зруйнувавши дах і вікна. Під час однієї з атак Людмила була травмована. Мати та дочка полишали Мар’їнку лише на короткий період у 2015/16 роках, коли бомбування були найбільш серйозними, але незабаром вони повернулися. Їхня пенсія складає всього 40 євро на місяць (1200 грн), що не вистачить на переїзд та життя в іншому місці. За підтримки Карітасу України їх будинок було відремонтовано та вікна замінені, але Галина та Людмила щодня стикаються з іншими проблемами: питна вода в Мар’їнці забруднена колишніми вугільними шахтами на іншому боці фронту. Жінки користуються водою з власного колодязя, але ніхто цю воду не перевіряв і невідомо, чи безпечна вона взагалі.

Наступною зупинкою було маленьке прифронтове містечко Красногорівка. Ми відвідали дитячий садок, в якому соціальний працівник і психолог з Карітасу організовують регулярні програми психосоціальної підтримки для дітей. Місцеві діти провели більшу частину свого життя на війні. Їм довелося слухати звуки куль та жити під обстрілами, шукаючи притулку в підвалах власних будинків. Безліч людей були поранені та вбиті на їхніх очах. Цей постійний стрес впливає на розвиток малюків, багато з них страждають від мовних розладів або мають труднощі з вираженням власних емоцій.

Під час нашого візиту діти продемонстрували нам, як вони відтворюють звуки з різноманітних речей та матеріалів: дехто робив бульбашки в склянці води за допомогою соломинки, двоє хлопців наливали воду у велику миску, а дівчина дзвонила дзвіночком. Соціальний працівник, сидячи серед дітей, скеровувала їх музичну діяльність, і малюкам вдалося гармонійно поєднати різні звуки.

Ніна, співробітниця Карітасу, яка працює в цьому районі, пояснює мету таких музичних уроків: “Ми робимо ці експерименти зі звуком, щоб зменшити у дітей рівень стресу і показати зв’язок між життям у мирі з ситуацією, в якій вони зараз знаходяться”.

Потім діти малювали різнокольоровими фарбами по дзеркалу квіти та природу, все це вони робили власними пальчиками. Поміж яскравих малюнків у дзеркалі відображались їх усміхнені обличчя.

Ми полишали зону конфлікту, знімали бронежилети та каски й віддавали їх Максиму. Кожен з нашої групи поспішав на поїзд або літак, щоб скоріш повернутись в свою мирну країну, туди, де більшість навіть не знає, що відбувається у східній частині їх континенту. Та наші колеги з Карітасу України залишаються на цій території, щоб у найважчі часи допомагати людям вижити. А ми – всі ті, хто не відчув на собі холодного подиху війни, повинні розповідати іншим історії цих людей та підтримувати наших колег, які також живуть і працюють в умовах майже забутої гуманітарної кризи, яка, насправді, вирує майже поруч з нами.

Переклад здійснила Ольга Бісик, менеджер з комунікацій Карітасу України

Моніторинговий візит до буферної зони

(якщо не завантажились фото оновіть сторінку або натисніть Ctrl+R)

Leave a Reply